ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА МУСАТЕНКО (до 90-річчя від дня народження)
24 лютого 2026 р. виповнилось 90 років від дня народження відомої української вченої-фізіолога рослин, члена-кореспондента НАН України, доктора біологічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Людмили Іванівни Мусатенко.
Людмила Іванівна народилася у Києві в родині Івана Дмитровича та Галини Олександрівни Некрасових. Батько— журналіст газети «Вісті України»— разом з матір’ю виховали доньку в найкращих традиціях минулих поколінь, передавши їй надзвичайну працездатність, активну життєву позицію, знання рідної мови, хист до чіткого й лаконічного висловлення думок.
У 1958р. Людмила Іванівна закінчила біолого-ґрунтознавчий факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «фізіологія рослин». У 1957р., ще будучи студенткою, вона прийшла до відділу фізіології рослин Інституту ботаніки НАН України. У стінах Інституту пройшла шлях від лаборанта (1958), старшого лаборанта (1959), молодшого наукового співробітника (1962) і старшого наукового співробітника (1969) до завідувача відділом фізіології рослин (1979), згодом— відділом фітогормонології (1991), а з 2014р. обіймала посаду головного наукового співробітника.
Наукові дослідження Людмила Іванівна розпочала під керівництвом і в тісній співпраці з майбутніми академіками НАН України Костянтином Меркурійовичем Ситником та Андрієм Михайловичем Гродзинським. Вона була дотична до зародження ідеї про алелопатичну (хімічну) взаємодію рослин. У цей же період Л.І. Мусатенко разом із К.М. Ситником та А.М. Гродзинським досліджувала вплив світла на надходження, переміщення та розподіл фосфору (P32) у рослинних органах. Підсумком десятирічної копіткої роботи з вивчення азотного обміну рослин та ролі нуклеїнових кислот у ростових процесах стала кандидатська дисертація «Азотовмісні сполуки та ріст рослин» (1967), підготовлена під керівництвом академіка НАН України К.М. Ситника. Людмила Іванівна експериментально довела, що інтенсивний ріст рослин і окремих їх зон зумовлюється, зокрема, високим вмістом нуклеїнових кислот у клітинах, що діляться й розтягуються, тоді як під час припинення росту їхній вміст зменшується.
Дослідження регуляції росту й розвитку рослин— однієї з найскладніших і найцікавіших проблем фізіології— стало головною науковою темою її життя. Людмилу Іванівну цікавили різні аспекти феномену росту, але найбільшу увагу вона приділяла регуляторним механізмам, що інтегрують біохімічні та фізіологічні процеси й формують корелятивні зв’язки між органами під час онтогенезу. Дослідження з фізіології окремих органів рослин були узагальнені нею та колегами у двох фундаментальних монографіях— «Фізіологія кореня» (1972) та «Фізіологія листка» (1978). Монографію «Фізіологія кореня» у 1975р. було удостоєно премії ім. М.Г. Холодного НАН України.
У 1979 р. Людмила Іванівна очолила відділ фізіології рослин Інституту ботаніки. Під її керівництвом сформувався колектив фахівців із вивчення індольних сполук, гіберелінів, цитокінінів, абсцизової кислоти. Було досліджено гомеостаз фітогормонів на ранніх етапах органогенезу під час дозрівання й проростання насіння квасолі, визначено особливості гормонального комплексу окремих органів зародкової осі, сім’ядолі, шкірки, а також клітин у фазах поділу та розтягування. Під керівництвом і за безпосередньої участі Людмили Іванівни розпочалися дослідження гормонального комплексу грибів, морських і прісноводних водоростей, представників різних груп судинних рослин. Отримані результати становили вагомий внесок у розуміння походження гормональної системи рослин. Було обґрунтовано й експериментально підтверджено концепцію про подібність і відмінність функціонування фітогормонів у рослин і грибів. Роль фітогормонів у регуляції росту та розвитку розглянуто з урахуванням взаємодії індивідуальних компонентів ендогенного комплексу та впливу екзогенних природних речовин. Встановлено, що рівні вільних і зв’язаних форм фітогормонів залежать від стадії онтогенезу та типу клітинного росту. Ці положення узагальнено в монографії «Гормональний комплекс рослин і грибів» (2003).
У 1997 р. під час українсько-американського космічного експерименту під її керівництвом розпочалося вивчення фітогормонального статусу рослин, вирощених в умовах невагомості на борту шатла «Колумбія» (місія STS-87).
В останні роки вона приділяла значну увагу вивченню взаємодії гормональної системи з іншими регуляторними системами рослин у стресових умовах. Опікувалася питаннями охорони довкілля. З метою зменшення антропогенного впливу хімічних добрив і пестицидів на ґрунти проводила пошукові роботи зі створення біологічно активних препаратів і добрив регуляторної дії на основі природної сировини— водоростей та відходів грибного виробництва.
Важливою була її роль у підготовці наукових кадрів. Людмила Іванівна спрямовувала дослідження, допомагала опановувати методики, брала участь в обговоренні результатів. Під її керівництвом було підготовлено 19 кандидатів і один доктор наук. Започатковані нею напрями досліджень продовжують її учні та колеги у відділі фітогормонології й нині.
Людмилу Іванівну по праву можна вважати послідовницею академіка Миколи Григоровича Холодного. Ретельно вивчивши його праці, вона розвивала його гормональну теорію, зберігаючи методологію й наукові підходи. Разом з академіком К.М. Ситником вона була ініціаторкою заснування наукових читань пам’яті академіка М.Г. Холодного, святкування ювілейних дат, створення кабінету-музею та впорядкування його могили на Лук’янівському цвинтарі в Києві.
У науковому доробку Людмили Іванівни— понад 500 публікацій, зокрема 6 монографій у співавторстві: «Фізіологія кореня» (1972), «Фізіологія листка» (1978), «Гормональний комплекс рослин і грибів» (2003), «Проблеми фітогормонології» (2007), «Адаптивні особливості листків ксерофітів» (2010), «Морфофізіологічні особливості Persicaria amphibium (L.) Delarbre за різних умов існування» (2013), а також один патент. Вона ніколи не відмовлялася рецензувати роботи з фізіології рослин, була вимогливою, але доброзичливою опоненткою. Активно займалася організаційною діяльністю: була членом ради й головою секцій Українського ботанічного товариства та Українського товариства фізіологів рослин, членом редколегій «Українського ботанічного журналу», «Альгології», «Фізіології рослин і генетики», «Вісника Харківського національного аграрного університету», «Studia Biologica», членом Федерації європейських товариств фізіологів рослин, входила до спеціалізованих рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій. За активну наукову й громадську діяльність була нагороджена орденом «Знак Пошани» (1986), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003), грамотами Президії НАН України та профспілки працівників НАН України (1971, 1996, 2006). У 2006р. отримала звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
Людмила Іванівна була творчою, працьовитою, вимогливою до себе й інших. Вона завжди відстоювала свою наукову та громадянську позицію, уміла розв’язувати складні питання. Проникливий розум і впорядковане мислення допомагали долати труднощі. Твердий характер, принциповість, наполегливість і сміливість поєднувались у ній із мудрістю, людяністю та щирістю.
Людмила Іванівна відійшла у вічність 26 вересня 2018р. і спочиває на Байковому цвинтарі поряд зі своїми батьками.
Ірина КосакІвська Леся Войтенко
Ключові слова:
